Щороку на початку весни українці знову і знову звертаються до постаті Великого Кобзаря — геніального поета й художника Тараса Шевченка. Його слово пережило століття, пройшло крізь заборони й утиски, але не втратило своєї сили.

Навпаки — з кожним поколінням воно звучить ще глибше, ще правдивіше, ще ближче до серця кожного, хто любить Україну.

9 березня біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Баранівці відбулися урочистості з нагоди 212-ї річниці від дня народження Великого Кобзаря. Жителі громади зібралися, аби разом вшанувати пророче слово поета, яке й сьогодні надихає, зміцнює віру та об’єднує українців.

Традиційною частиною заходу стали поетичні читання «Принеси Кобзаря та прочитай улюблений твір». Учасники декламували відомі й дорогі серцю рядки поета, вкладаючи у кожне слово власні емоції та шану до української духовної спадщини.

Зокрема, твори Шевченка прозвучали у виконанні:
• Тимофія Щирського (гурток «Художнє читання») — «Ні дорогої, ні золотої…»;
• Олександри Ткачової (Центр ДЮТ) — «Було, роблю що, чи гуляю…» та «Н. Маркевичу»;
• Сергія Ворощука "Розрита могила" 

Особливо зворушливо звучали й пісенні твори на слова Шевченка. Глядачі мали змогу почути:
• «По діброві вітер виє» у виконанні Злата Сябрук та Аліна Мищик (Школа мистецтв);
• «За байраком» у виконанні гурту «Козаки-козаченьки»;
• «Зоре моя вечірняя» у виконанні Захара Назарчука (Центр ДЮТ).

У ці хвилини біля пам’ятника Кобзареві звучало не просто слово поета — звучала історія, біль і надія українського народу. Адже Шевченко говорив про свободу, гідність і любов до рідної землі так, що його рядки й сьогодні сприймаються, ніби написані для нас — для сучасної України.

Творчість Тараса Шевченка нагадує нам: народ, який знає і шанує свою історію, свою мову й культуру, є незламним. Його слово й досі навчає любити Батьківщину, боротися за правду та зберігати людську гідність.

І, як написав сам Кобзар:
«Свою Україну любіть,
Любіть її… во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.»