Таланти наших земляків продовжують нас дивувати та радувати. Найчастіше ниточка тягнеться від предків:
комусь свої навички передає бабуся чи дідусь, а хтось навчається у своїх батьків.

 

Майстриня, про яку сьогодні піде мова, перейняла талант від свого тата. Він завжди був взірцем для неї,
тому й не дивно, що у доньки виникло бажання продовжити його справу.

Людмила Віталіївна Білоцька народилася 25 березня 1970 року у селищі Полянка в робітничій сім’ї. Мама,
Валентина Верюгіна, усе життя працювала у Полянківському порцеляновому заводі в інструментальному цеху.
Батько, Віталій Вірюгін, працював на ДП «Баранівське ЛМГ». Тоді часи були складні, часто затримували
заробітну плату, або й зовсім не платили кілька місяців. А сім’я велика, мали 4 дітей, тому батько й винайшов
такий собі підробіток – плів корзини із пакувальної стрічки та продавав їх на ринку. Це заняття так йому
припало до душі, що він не закинув його, навіть, після виходу на пенсію.

Пані Людмила навчалася у Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права. Вийшла заміж за військового.
Разом з чоловіком Геннадієм часто переїжджали у зв’язку із військовою службою. Тоді майстриня не думала
займатися справою батька. Робота, домашні клопоти, буденні справи забирали увесь час Людмили. А тут все-таки
потрібні були посидючість, вправність та багато вільного часу. Але доля вирішила інакше.

Останнім місцем служби чоловіка майстрині було селище Ємільчино, там він вийшов на заслужений відпочинок і
родина приїхала в Полянку, оскільки батько був похилого віку й потребував допомоги та догляду.

У рідному селищі Людмила зрозуміла, що без роботи сидіти не вміє. Тому й вподобала татове заняття. Спочатку
було складно, бо матеріал ріже руки та й оперувати ним не так легко, але наполегливість та сумлінне навчання
дали свої плоди.

Зараз Людмила Віталіївна усе робить швидко, красиво та якісно. На одну корзинку у середньому витрачає
від години до двох. Кошики робить різних форм та об’ємів, а ще навчилася плести модні жіночі та дитячі сумочки.
Кожен виріб унікальний та неповторний, прикрашений різними аксесуарами.

«Найважче робити, звісно, найбільші корзинки і маленькі, бо це дуже скрупульозна робота», - ділиться
Людмила Віталіївна із редакторкою міськрайонної газети «Слово Полісся» Ольгою Чумак.

Корзинки купують не тільки люди з нашого регіону, замовлення надходять з різних куточків України.  
На цьому хобі пані Людмили не закінчуються. Має вона велику колекцію кімнатних рослин: фіалки, стрептокарпуси,
ахіменеси, глоксинії, бегонії. Раніше продавала їх в Інтернет-мережі. Зараз же більше вирощує квіти для душі.

Також полюбляє жінка прогулянки у лісі, а найбільше у період «тихого полювання». Вдвічі приємніше збирати
грибочки, коли йдеш з корзинкою, зробленою власними руками.

Односельчани говорять, що це надзвичайної доброти людина, чуйна, щира, завжди прийде на допомогу, підтримає
словом та ділом. Вона ніколи не стоїть осторонь проблем рідної Полянки.

Саме такі люди прикрашають та прославляють свій рідний край.