У Баранівці проживає велика родина Присяжнюків, яка відсвяткувала 50-річчя свого народження. Діти, онуки, правнуки, рідні, друзі 14 жовтня вітали Степана Андрійовича та Лідію Іванівну з золотим весіллям. На гостину до цієї сім’ї завітав також і міський голова Анатолій Душко. Він разом із начальником відділу діловодства та організаційної роботи Оленою Костецькою привітав «золотих» молодят, побажавши здоров’я, радості, щастя та довгих літ життя.

Ну і, як годиться, повелась розмова…

Степан Андрійович народився 1942-го воєнного року в баранівській багатодітній родині робітників фарфорового заводу. Життя тоді було важким і вже у 13 років Степан змушений був іти працювати у колгосп. Після служби в армії хлопець влаштувався на роботу в фарфоровий завод, але пропрацював там лише кілька місяців, бо швидко зрозумів, що це не його покликання. Повернувся в рідний колгосп і трудився там аж до виходу на заслужений відпочинок. Є тут особливість, яка здивує не одну людину: Степан Андрійович більше 45-ти років працював доярем. За ним спочатку було закріплено 45 корів, а потім 70. Частенько через неполадки доводилось їх доїти вручну. Дочка Тетяна згадує, що коли була ще зовсім малою постійно запитувала в татуся як він встигає, бо не вірила у те що це можливо. А батько на диво дійсно справлявся усюди. І будинок збудував, і вдома господарював, сам усе купував для сім’ї (навіть одяг для дітей) та ще й з уроками допомагав: писав разом з дітьми твори, вчив вірші, розв’язував задачі.

За сумлінну працю Степан Андрійович отримав чимало нагород. У 1973 році йому вручили знак Пошани, у 1976 – орден Леніна, а у 1987 – отримав звання Заслужений працівник України. Серед його нагород є й 22 медалі, отримані впродовж життя. Був постійним учасником з’їздів колоспників. Об’їздив чи не увесь Радянський Союз, бував також і закордоном в країнах, які мали на той час соціалістичний режим. А 15 вересня 2011 року став Почесним жителем міста Баранівка.

А саме важливе місце в житті Степана Андрійовича відводилось родині. З дівчиною, яка стала його супутницею на все життя познайомили брата сестри. Лідія Іванівна народилася і виросла у селі Млини. Працювала деякий час у їдальні Рогачівського технікуму, а потім влаштувалась у Баранівський фарфоровий завод, де формувала вироби разом із сестрами свого майбутнього чоловіка.

Побралися молоді люди у 1968 році й з того часу завжди разом. Лідія Іванівна займалась домашнім господарством. Родина була велика і всьому потрібно було дати лад. Ця сім’я виховала 5 дітей, доглянула батьків Степана Андрійовича, а нині радіє десятьом онукам та трьом правнукам. Лідія Іванівна у 2010 році отримала почесне звання Мати-героїня.

Діти «золотих» молодят кажуть, що виросли в дружній родині, ніколи лихого слова не чули ні в свою адресу ні поміж батьків та запевняють, що саме з таких людей, як їхні тато й мама, потрібно брати приклад усім.

Лариса Пилипко, провідний спеціаліст з інформаційної роботи Баранівської міської ради

  • m0-02-04-9faab476a078712a2af2fc1d1973e27212791f33102bb9ede3e26853c3947f72_5a8f6517


   

Go to top